Література - се найвищий вицвіт людської цивілізації, найкраще її мірило
І. Франко та індивідуальна мова письменника.
Питання мовного дизайну в частині стилізації мовлення дійових осіб для Франка мало виняткове значення і відобразилося не тільки на формі творів письменника, але й у його критичних виступах. Талановитий письменник не може обмежитись відтворенням «душевного типу» свого героя; нові умови вимагають тепер значно більшого - аби він «відтворив його разом із його мовою, чи то пак, беручи діло з чисто артистичного боку, сотворив для нього зовсім окрему мову». На цю індивідуальну мову звернув увагу і сам І. Франко у статті про М. Старицького 1902 року: «Здається, мова - це щось спільне нам усім, а проте нема сумніву, що, як кожна дитина в перших роках виробляє собі свій окремий жаргон, так і кожний письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова. Письменник, у якого нема своєї індивідуально забарвленої мови, - слабий письменник, він пише безбарвно, мляво і не може рахувати на довшу, тривку популярність». Мова творчости самого І. Франка розвивалася в надзвичайно несприятливих умовах. Він постійно працював над тим, щоб якнайбільше наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної мови.
Новаторство І. Франка. Використання діалектів.
У мовознавчій франкіані про Івана прийнято говорити як про бойківського письменника, тобто, як про автора, який принаймні ранні свої твори писав на основі бойківського діалекту. У діалектологічній праці «Говори української мови», до прикладу, Ф. Жилко подає як ілюстрацію використання бойкізмів у мові художньої літератури уривок із першої редакції ранньої Франкової повісті «Петрії і Довбущуки»(1875-1876 рр.):
«- Сину мій, - зачав Петрій, коли вийшли за город, - маю тобі тепер, на вступі твоїм в нову жизнь, оповісти деякі річі, щоби тя познакомити з долею, котра тя чекає. Ти, може, уважаєш мене за злого вітця, що я тебе тепер, коли перед тобов отвираєся власне широкий, свобідний світ, відбираю із шкіл і замикаю у сельській тишині і самотности. Вір ми, Андрію, і мене серце болит, що твоя доля стане також, як і моя, низька і незначна, і єсли би то в моїй силі лежало, я би охотно остатній гріш видав, щоби лишень тобі ліпшої долі придбати. Але послухай, що мене в'яже; до сеї пори ніколи не говорив я тобі о тім, но тепер приходить уже пора не то до говорення, але і до діланя... » «Петрії і Довбущуки».
До так званих «бойкізмів» Ф. Жилко відносить поміж іншим й типові зразки «язичія» (жизнь, єсли, охотно, познакомити), і «ковані» слова книжного звучання.
Творчість Франка, незважаючи на його бажання відокремити українську мову від язичія, все ж зазнала великого впливу. У поетичному лексиконі Івана Франка М. Лесюк зафіксував 535 «язичних» лексем, що складає приблизно 1,5 відсотка від загальної кількости слів, що їх письменник використовував в оригінальних поетичних творах та перекладах (Див: Лесюк М. «Язичіє» в художніх творах Івана Франка. - С. 731). У прозових текстах така статистика не проводилась.
Приклади «язичія»: похоть, страсть, чувство, предчувство, жизнь, судьба, замішательство, милосердіє, ізумініє, мнініє , взволновання, движеніє, волненіє, собитіє, красота, зв'язь, дійствіє, обстоятельство, борба, желання, презріння, торжество, воздух, обняття, блеск, внутр, самоудовольство, спосібність, наміреніє, благожеланіє, побіда, опасность, віроятность, воображеніє, возможность, діятельность, особенность, осуществленіє, уничтоженіє, чоловіколюбіє, сумніння, бистрота, вліяніє, подобіє, мисль, ум, одвіт, воспиталище, отечество, преімущество, образовання , земледільство, собственність , убожество, іздержки, угнетеніє, постоянність, потрясення, гоненіє, наслідник, потомок, бездільник , существо, соплеменник, єстество, общество, руководство, женщина, дівочка, ізгнанник, преступник, виновник, гражданин, благодітель, слушатель, останки, презріння, імініє, состояніє, проісшествіє, онтогеніє, спасеніє, сознаніє , примічаніє, позволеніє, обнятія, почтеніє, одкровенність, впечатління, одчаяння, достиження, предпринятіє, свіріпость, осторожность, трудность, опитность, снисходительность, черти, привичка, жужжання , вопрос, средство, послідство, підозріння, поведення, спосібність, судьба, свиданьє, точка зріння, часть.
Дослідники творчости Івана Франка до пріоритетних мовностильових ознак прозової манери письменника відносять конкретність мови, тобто адекватність мовлення дійових осіб об'єктивному мовленню соціальних верств; природність, тобто вживання тільки наявних у мовній дійсности граматичних і стилістичних конструкцій без штучного новотворення; стислість інформації і динамізм оповіді; повну підпорядкованість розумового і почуттєвого в авторському мовленні й у мові персонажів.
Вимоги до видавання творів І. Франка:
Говіркові мовні форми І. Франко виправляв на літературні не тільки у своїх прозових творах, а й у віршах, залишаючи їх тільки для ритму й рими там, де переробити вірш було важко, або де цього вимагав спеціальний колорит. Редакція мала залишити говіркові граматичні форми: 1) у діалогах його персонажів (підгірських селян, галицьких робітників, ремісників, інтелігентів, арештантів, волоцюг, вуличників і т. д.), чи це будуть новели, чи драматичні твори, чи повісті; 2) у римах віршових творів; 3) в усіх тих випадках, коли автор говорить від себе, але його мова відтворює відповідний колорит і вказує на прикмети персонажів; 4) у віршових творах, коли цього вимагають закони ритму.
Листування.
У деяких своїх збірках і листуванні І. Франко використовував «драгоманівку» (правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття і ґрунтувався на фонемічному принципі, кожна літера позначала лише один звук).
Серед основних відмінностей драгоманівки від сучасного правопису можна виділити:
- Замість літери й вживається ј.
- Замість щ використовується шч.
- На початку слова та після голосних чи апострофу замість я - ја, є - је, ю - ју, ї - јі.
- Після приголосних замість я - ьа, є - ье, ю - ьу.
- Дієслова з ‑ться драгоманівкою були записані ‑тцьа.
Прикладом може слугувати фрагмент вірша «Земле, моя всеплодющая мати» (цикл «Веснянки» зі збірки поезій «З вершин і низин») Івана Франка на сучасній банкноті в 20 гривень:
Земле, моја всеплодьучаја мати!
Сили, шчо в твојіј движесь глубині,
Крапльу, шчоб в боју сміліјше стојати,
дај i міні!