«Еней бувъ паробокъ моторный

И хлопець хоть куды козакъ»

Погодьтеся, таку версію першого речення «Енеїди» не побачиш щодня...

Року 1798-го, коли з'явилася "Енеїда" Котляревського, українська жива мова нарешті остаточно стала літературною. На порядок дня стала справа й нового правопису, але І. Котляревський не став батьком нового правопису. Він писав тим самим правописом, яким писали в Україні в кінці XVII-XVIII ст., -продовжував тільки старі традиції наші, але вже захмарені «гражданкою» Петра І. Треба також зазначити, що перші три частини були видані (і, можливо, відредаговані) Йосипом Каменецьким, саме тому є деякі підстави вважати, що не всі правописні особливості належали саме Котляревському, а стали ще й наслідком редагування іншої людини.

Позначення апострофа

У тексті на місці апострофа можемо побачити:

- після губних в корені слова ь (пьять, слывьянку) та ъ (въется, кавъяръ), але послідовности вживання виділити неможливо, оскільки можна побачити як ь, так і ъ у слові (пьятамы, пъятою, пьяный), якщо не звертати увагу на однокореневі утворення типу звъязана, завъязала;

- після префікса, що завершується на приголосний, регулярно вживається ъ (зъеднать, изъйивъ), але у цій позиції можливе вживання ь (розьярылысь);

Вживання буквосполук -йо- та -ьо-

Правила вживання -йо- та -ьо- відповідають сучасним нормам і винятки відсутні, наприклад, на початку слова і складу (його, йому, йоржи, Йонъ і пайокъ) та в середині складу (дьоготь, трьома і т. д.).

Подвоєння та подовження

Подвоєння та подовження приголосних в іменниках на -я в позиції між двома голосними передається аналогічно до сучасних вимог: похмилля, весилля, лахмиття, хоч поряд використані судья, Илья, покутя. В іменниках мішаної групи послідовно вживається кінцевий -а замість -я: клочча, увичча. В орудному відмінку подвоєння відсутнє - силью поряд з силлю. 

Правопис дієслівних сполук

Дієслівні сполуки на -ться пишуться переважно без ь (хочется, посылкуется, дадутся), хоча присутні слова остаться, пидмостыться. 

Вживання великої літери

Цікавим є правопис прикметників, утворених від іменників власних назв за допомогою суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк-, які пишуться з великої літери: Кіевськыхъ, Полтавськыхъ, Олымпська, Запорожську, Гадяцькій, Нимецьку.

У правописі своїх творів І. П. Котляревський повністю використав тогочасну російську гражданську азбуку, хоча і намагався пристосувати її до української вимови, що призвело до значної орфографічної варіантности:

- звук и передавався за етимологічним принципом трьома літерами: й, і, ы (лыгали, лигавъ, сынь, великий-великій);

- звук і передавався буквами h, и, і (лhто, жинка, твій, мhй);

- звук е передавався двома літерами: на початку слова і після голосних буквою э, а після приголосних - буквою е (Эол, поэт, теперъ);

- йотовані:

о позначався через іо (іому, тріома);

е через е (мое, сыне);

і через h (hжак, hхав), рідше через и та е (ии (її), до неи).

- ъ послідовно писався в кінці слова (бувъ, якъ, маешъ) і так само разом із ь уживався замість апострофа (ззъhвъ, пьяный);

- довгі м'які приголосні в іменниках середнього роду не передавалися (волосья, весЬлья);

- паралельне вживання прийменників зъ і съ (зъ неи, съ кварты) та префіксів роз і рос (розкричався, росходився).

Таким чином, правопис І. П.Котляревського в своїй основі був історико-етимологічним і відбивав правописну традицію ХУІІІ ст., вироблену попередниками знаменитого полтавця.